ЗБЕРЕГТИ СЕБЕ СОВІСТЮ

/Files/images/knigi/книг.jpg

Із "Підручника Закону Божого для семиклясових початкових шкіл/ З благословення Блаженнішого Діонісія, Митрополита Варшавського і всієї Польщи".- 3-тє вид. - Варшава: Друкарня синодална, 1937. - 79 с.

.

Дві речі наповнюють душу завжди новим щораз сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше й довше ми роздумуємо про них, - це зоряне небо наді мною і внутрішній закон у мені.

Емануїл КАНТ

.

Не переношу підлості й брехні,
Не переношу грубості й образи,
І злий несправедливості сірник
Запалює усю мене одразу.
Мені постійно ниє і болить
Своє й чуже, і я усе борюся,
Щоб світ оцей змінити хоч на мить,
Й не всигнути зробити це боюся.
Така я є, і скільки я собі
Цим завдала незручностей і болю!
Усе життя минає в боротьбі –
Зі злом, обманом та іще з собою.
Бо наче й непогані риси ці,
Та просто це – кричуща непрактичність.
Але душа не зрадить вищу ціль:
Моралі й правди хай сія Величність!

/Files/images/knigi/volinsk/Лисюк.jpeg

Лисюк В.П. Моя мораль .- Із кн.: По дорозі до осені: Вірші. - 2-ге вид. - Луцьк: Надстир'я, 2010. - 92 с.

.

ТОЧКА ЗОРУ

Совісність — почуття, яке безліччю ниток пов’язане з усіма розумовими й сердечними почуттями.

Для формування її мають значення як вроджені, генетичні чинники, так і обставини та впливи суспільно зумовлювані, які йдуть від сім’ї, суспільного мікросередовища, від характеру й духу всього оточення.

Маючи природне, біологічне підгрунтя, совісність, на відміну від чистого підсвідомого (інстинктивного) вираження інтересів збереження роду в тварин, є почуттям суто людським. Бо воно має другу істотну опору в свідомості людини: знання про добро і зло, про себе і про людей. Тому при формуванні совісності треба, щоб дитина вже усвідомлювала, чому саме і що саме треба робити, аби мати схвалення родичів, знайомих, людей, до яких сама людина ставиться з повагою чи хоча б з інтересом.

Тому брехня, лицемірство, підступність з боку дорослих, якщо дитина може спостерігати (чи й відчути на собі) прояви таких рис поведінки, можуть геть перекреслити всі добрі наміри, повчання тощо. Бо совісність полягає насамперед у вимозі справедливості від себе до інших.

Але як це почуття може зміцнитися, якщо дитина спостерігає несправедливість у стосунках людей між собою?! Або й свідому несправедливість дорослих щодо самої дитини? І тоді вона згодом починає “віддячувати” сторицею. Своїм родичам (і не тільки їм) тією ж монетою.

Звичайно, почуття особистого самозбереження, якщо воно надміру плекається, створює передумови для деформації особистості. А інстинкт збереження роду перероджується на відданість другорядному колективу: злочинній зграї, класові тощо. Тому родичі й педагоги мусять усвідомлено підходити до своїх дій, будь-яка з них бо впливає на формування особи.

Про початок формування совісності в дитини можна сказати те ж саме, що й про початок виховання взагалі: починати треба до народження. Бо тільки злиття сердечних і розумових почуттів у душі дитини вирощує совісність. А таке злиття легко відбуватиметься тоді, коли воно буде вже гармонійно поєднаним перед тим у свідомості і в почуттях матері.

Тому, перш ніж починати виховувати дитину, зверніть пильну увагу на власні почування і самосвідомість, на власну духовність.

Становлення совісності неможливе без усвідомлення відповідей на запитання: хто твої батьки? де твоя родина? якого ти роду-племені? що ти можеш і що ти хочеш робити для людей? Якщо юна душа не визначиться з усвідомленням і прийняттям у підсвідомість відповідей на ці питання, то таке “Я” стає приреченим на деформацію. Таку душу все життя роздиратимуть суперечності. Саме тут корені оповідок про добрих розбійників і звідси тяглість до фактів сьогодення з убивствами матерями дітей і дітьми батьків.

Наявність відхилень такого роду в соціальному середовищі зумовлена об’єктивно. Кожна людина повинна самостійно, маючи свободу волі, пройти шлях самоусвідомлення і самовдосконалення. Але яким буде процес самотворення і які будуть його наслідки, то повністю залежить від духовного здоров’я суспільства.

Совісність означає внутрішню відповідальність людини перед: іншою людиною, перед родиною, перед нацією. І відразу можна сказати, що відсутність хоч одного з цих напрямів відповідальності вже прирікає особистість на деградацію. Суспільство людей із пощербленою совісністю не може бути здоровим. Воно починає саморуйнуватися, суспільні хвороби беруть початок у духовній хворобі окремих осіб.

І якщо ви уважно заглибитеся в історичні події як минулого далекого, так і не дуже віддаленого, то з очевидністю побачите, що спочатку руйнувалася совісність особистості, а потім, навіть набуваючи могутності, дане суспільство заходило у такі внутрішні суперечності, що зрештою гинуло. Бо то не просто собі добра вигадка: силу маєш застосовувати для добра, інакше втратиш її. І навпаки, коли сила керується совісністю, то вона стає могутнішою

Марко СТАРУШКО, філософ

.

/Files/images/rzne/priere-genou-couchant.jpg

ТОЧКА ЗОРУ

Наш невідступний сторож, якого не оминути, від якого не втекти — сумління. Воно супроводжує нас на всіх дорогах, але особливо гостро встає в хвилини важкого вибору, на перехрестях доріг.

Його не можна оминути, його не можна обманути. Його намагаються, щоправда, приспати. Але це смертельно небезпечно: тоді починає засинати душа, а це початок кінця. Який сенс тоді жити далі?

Кажуть: то совісна людини. І то означає більше, коли б казали: то людина освічена, талановита, релігійна. Бо дуже різного морального рівня бувають люди й талановиті і навіть релігійні.

Відомий американський психолог Віктор Франкл у книзі “Людина в шуканні сенсу” розглядає феномен сумління як глибинно-підсвідоме, іраціональне, первісне, інтуїтивне. Сумління є доморальним осягненням цінностей. Він підкреслено розмежовує свідомість і сумління (згадаймо, що у трьох поколінь наших людей розвивали й виховували “правильну свідомість”, навіть не згадуючи про сумління).

Розглядаючи людину в нинішньому світі розмитих традицій та занепаду універсальних цінностей, Франкл покладає надії на глибоко захований у людині первісно сильний голос сумління: “Живе, ясне і точне сумління — єдине, що дає людині можливість чинити опір ефектам екзестенційного вакууму — конформізму й тоталітаризму”.

Він має на увазі дві найбільші спокуси, що висять над людиною сьогодні у двох сферах життя: Особистого й політичного.

Конформізм непомітно закрадається в душу через щоденний вплив довкілля, через ринок матеріальних приман, через погані приклади легкого успіху. Людина без ідеалів стає надто терпимою до поганих прикладів поведінки, що впливають у щоденному житті, а також через телебачення, мистецтво тощо. Людина опинилась у полоні речей і обставин, які вона витворила на власну ж голову. Мусить бути великий фільтрувальний опір, велика й постійна робота сумління, щоб не опуститися до видимої вигоди, не прийняти найлегшого, не йти за течією, за спокусами моди. У плюралізмі вчень і течій легко трапляються помилки сумління, коли за добро сприймають оманливу видимість добра, а Великого Вчителя і великої віри у людини немає. Не виключено також, що вчений фізик винаходить найстрашнішу зброю проти людини через помилку сумління, коли йому бракує висоти погляду і, як казав Довженко, мудрості серця. Він не добачає наслідків і через слабкість свою та через прагнення успіху не хоче заглядати далеко.

Ще легше людина схильна йти за спокусою близького результату найкоротшою дорогою в політиці. Тут вона схильна допускати негідні методи, часом злочинні, задля “доброї цілі”. Гасло “мета виправдовує засоби”, по суті допускає переступ сумління, нібито як виняток. Це гасло заслужено дістало презирливу назву “єзуїтство”. Цією назвою любили користуватися комуністи в боротьбі з релігією. Але вони замовчували, що єзуїти все ж таки сповідалися перед Богом і знали муки сумління, і просили прощення гріхів... А більшовик у принципі зневажав сумління, так само як і Бога. Для нього класовий підхід знімає усі моральні проблеми і освячує будь-які засоби...

Спокуса тоталітаризму йде від зневіри в людині, від слабодухої віри в ефективність злих методів як вимушених. Все починається із благих намірів врятувати людину чи людей, а закінчується використанням їх як знаряддя.
Комунізм і фашизм однаково зневажили людину як творіння Боже, а після цього легко переступили через сумління. Звільнена від Бога й від сумління, людина перетворилася на податливий матеріал, на дешеве знаряддя для їхніх соціальних експериментів.

На думку Франкла, “Гітлер ніколи не став би тим, ким став, якби не притлумив у собі голос сумління”.

Це ключова думка, що веде до розуміння багатьох менших і більших вождів. Собі на службу вони потребують людей звільнених “від химери, що зветься совістю” й на все готових. Готових зрадити рідну матір чи брата, готових влаштувати голодомор чи голокост. В той же час прислужники твердо вірять, що мають “чисту партійну совість”. Слово “совість” тут означає не душевно особисте, а колективне, політичне поле. Утворюється підміна поняття, воно втрачає свій справжній сенс. Таким людям народ поставив свій діагноз, вироблений на релігійній основі — втрачене сумління, людина без честі й совісті, хворе сумління.

Стережіться “тихих та тверезих”, але продажних. Часом добре слово співчуття й розуміння може висловити грішний п’яниця. Нехай у слабодухих сльозах, але без закоренілого лукавства.

Сумління так само інтуїтивне, неявне, як і любов. Вони не пізнаються раціонально, вони мають справу з абсолютно індивідуальним буттям, з життям глибоко особистим.

Кожна епоха має свої ілюзії і свої збочення. Одна з ілюзій — уявлення про радикальні зміни в людині залежно від вітру часу. Ніби то час диктує нові закони.

Насправді людина — завжди людина. І найвищий скарб, який вона ховає до кінця своїх днів у собі, - чистота сумління.

За мотивами ст. “Сумління” Євгена Сверстюка,
лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка

/Files/images/rzne/на небі.jpg

.

ТОЧКА ЗОРУ

Кожна людина наділена голосом, який то звинувачує, то виправдовує її. Цей природжений дар людей розрізняти добро і зло називають сумлінням. Наявність сумління в людині свідчить про те, що під час створення Бог намалював у ній Свій образ і подобу. Тому сумління прийнято називати голосом Божим.

Біблія уподібнює сумління до внутрішнього ока, через яке людина може бачити свій духовно-моральний стан. Сумління не лише допомагає нам визначити, що є добро, а що — зло, а й спонукає нас робити добро. Як моральний закон, написаний у серці людини, сумління діє в усіх людях, незалежно від їхнього віку, виховання й освіти.

Чому ж ми не завжди чинимо, як велить сумління? Тому, що коли ми затьмарені гріхом, не можемо виразно почути голос свого сумління чи слухатися його. Адже, як сказано в Біблії, “спаплюжено і розум їх і сумління”. Але той, хто чинить за голосом сумління, ніколи не шкодуватиме про свої вчинки. А той, у кому сумління не чисте, зазнає його докорів, які можуть стати нестерпними. Муки сумління царя Бориса Годунова в однойменній драмі змалював Олександр Пушкін, вклавши в його вуста такі слова: “Да, жалок тот, в ком совесть не чиста!”

Як же бути людині, що заплямувала своє сумління? Чи приречена вона мучитися завжди? На щастя, ні! Бог відкрив нам шлях і дав засіб для очищення нашого порочного сумління. Цей шлях — покаяння перед Богом, залишення гріхів і щире рішення розпочати нове життя. Бог прощає нас заради свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, який дозволив себе розіп’яти на хресті для умилостивлення за наші гріхи. І “кров Христова... очистить сумління наше від мертвих справ, для служіння Богові живому й істинному!”

Немає для людини більшої полегкості та щастя, як отримати прощення гріхів і заспокоєння свого сумління. Чисте сумління — джерело внутрішніх радощів, миру та доброзичливості.. “Блаженні чисті серцем!”

Ярослав Борсук, пастор

.

ЛІТЕРАТУРНА ІЛЮСТРАЦІЯ

СОВІСТЬ

/Files/images/rzne/7090.jpg

В одного поважного чоловіка жила собі Совість. Вона мешкала в старій скринці, і чоловік нею дуже дорожив. Нехай не нажив чоловік великих статків, але його дуже любили і поважали - за доброту, чуйність і Совісність.

Якось трапилося з ним велике нещастя: кудись поділася Совість. Оце лише вчора вона лежала в старій скриньці, а сьогодні її немає. Чоловік перерив увесь свій стіл, зазирнув в усі закутки свого дому. Совісті ніде не було.

Дуже засмутився чоловік і вирішив поділитися своєю бідою з другом. Зателефонував своєму приятелю і розповів про свою біду. Але друг не сприйняв пропажу за велике нещастя. Він сказав, що це дрібниці, що всі щось гублять, тож чи варто з цього приводу так засмучуватися?

Чоловік, розпитавши своїх сусідів і співробітників про їхні втрати і переконавшись, що усі щось губили, трохи заспокоївся, але все ж не переставав думати про те, як він тепер житиме без Совісті? Але що ж вдієш? Треба звикати...

А Совість тим часом просто вийшла погуляти. Набридло їй сидіти вдома. Йде собі по вулиці, сонечко світить, пташки співають. Гарно!

Раптом бачить: хлопчик у дівчинки іграшку забрав. Дівчинка плаче, слізьми вмивається, а хлопчик грається забраною іграшкою. Стрибнула Совість йому в кишеню. Схаменувся хлопчик, соромно йому стало ображати дівчинку, віддав він їй іграшку, вибачився і ще букетик кульбабок подарував. Сльози у дівчинки висохли й вона посміхнулася. Совість визирнула з кишені, побачила усміхнену дівчинку, зраділа і вирушила далі.

Озирнулась Совість навкруги і вирішила проїхатися тролейбусом. А там, як завжди — старенькі з кошиками стоять, а молодики зручно влаштувалися на перших сидіннях. Один у газету занурився, другий капелюха на очі насунув. “Неподобство”, - подумала Совість і заскочила наймолодшому юнакові просто до кишені сорочки. Той одразу скочив із сидіння, вибачився перед бабусею, мовляв, задивився у віконце. Слідом і інші молодики поступилися своїми місцями літнім жінкам.

Літо, спека. Стоїть черга за морозивом. Продавчиня на покупців прикрикує та покваплює. Раптом з нею щось сталося... І тон змінився, і вираз обличчя також.

- Агов, юначе, - гукає продавчиня, - поверніться, будь ласка, я вам решту не додала!

Народ дивується, настрій у людей покращується, всі жартують, сміються і, аби ще трохи затриматися, знову стають у кінець цієї чудової черги...

Ми ж з вами знаємо, що відбувалося: це наша Совість у пишному волоссі продавчині заплуталася...

Словом, багато добрих справ зробила Совість, поки гуляла містом. Незчулася, як звечоріло. Вирішила Совість назад додому вертатися. Приходить і бачить безлад удома. Всі ображені одне на одного, ніхто нікому доброго слова не скаже, лише про свій інтерес дбають. Злякалася Совість від таких змін удома,- швиденько стрибнула до кишені господаря, і — отакої! - все змінилося! Господар став добрим і уважним, перестав постійно шпетити домашніх, став цікавитися, чим він може допомогти. Домашні схаменулися, зітхнули з полегшенням: “Дякувати Богові, господар став на себе схожий”.

Ну, а ми з тобою, друже, знаємо, що без Совісті людина стає черствою та окрім себе нікого не бачить. Ось так. Відтоді став господар берегти свою Совість. А то, хтозна, раптом знову вирішить погуляти, що ж йому без неї робити? Так кожному з нас свою Совість треба берегти, тому що без Совісті мертва Душа.

Батьківський комітет України, 2013, №6, грудень, с. 11

.

СОВІСТЬ

ПАЛІЛИ БЛИСКАВКИ -

ТИ НЕ ХОВАЛАСЬ

У КУЩОВИННЯ...

ГРОМИ ВАЛИЛИСЬ -

ТИ НЕ СЛЬОЗИЛА

СВОЄ ОБЛИЧЧЯ,

МУЖНІСТЮ ПЕРЕХРЕЩЕНЕ...

ТЕПЕР ТИ ЧИСТА,

НАЧЕ МАТИ,

ЩО СВІТОВІ

ДИТЯ ДАРУЄ.

ТЕПЕР ТИ ЮНА,

МОВ ЦАРІВНА,

ЩО ВИЙШЛА З КАЗКИ

НА ДНІПРОВИЙ БЕРЕГ...

ДИВЛЮСЯ В ОЧІ Я ТВОЇ -

ВЕСЕЛКА ДУМ ЛЮДСЬКИХ РОЗКВІТЛА.

ТОРКАЮСЬ СЕРЦЯ Я ТВОГО -

БО Б’Є ПУЛЬС ЗЕМЛІ СТОМОВНОЇ.

ПИТАЮСЬ: ХТО ТИ, ЗВІДКИ?

ІМЕННЯ ЯК ТВОЄ? НАЗВИСЯ!

- Я СОВІСТЬ! - З ГУБ ЗРИНАЄ

ТИХО І НЕПОМІТНО, ЯК РОСА...

/Files/images/knigi/volinsk/мах Плеса.jpg

МАХ П.П. Плеса: поезії. - К.: Дніпро, 1981. - 171 с.

.

БЕРЕЖІТЬ СОВІСТЬ

Інтерв’ю з Євгеном Шимоновичем,

лікарем-психіатром, психотерапевтом

.

При копіюванні матеріалів із цієї сторінки активне посилання на наш сайт обов’язкове.

Кiлькiсть переглядiв: 2150

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.