БІБЛІОТЕКА ОЗ "Шацький ліцей"

Народився відомий американський письменник Джон Апдайк

Джон Хойєр Апдайк (* 18 березня 1932— † 27 січня 2009)— американський письменник, журналіст, лауреат престижних літературних премій — Пулітцерівської (1964) та Вищої премії національного об'єднання літературних критиків (1984).

Народився в сім'ї вчителя, нідерландського емігранта, його матір за походженням була німкою. Після закінчення школи в рідному містечку Апдайк студіював англійську літературу в Гарвардському університеті, який закінчив у 1954 році.

У 1954 році Апдайк з успіхом склав випускні іспити на річних курсах живопису в Оксфордській школі мистецтв (Англія), проте свою давню мрію стати художником у компанії Волта Діснея так і не здійснив.

У 1955 році йому дістається місце співробітника в журналі New Yorker, в якому публікувалися його перші розповіді. Через 2 роки Апдайк стає завідувачем відділу критики. У 1957 році Апдайк стає професійним письменником, переїжджає під Бостон і публікує по твору на рік

Апдайк належить до того повоєнного покоління письменників США, яке прийшло в літературу з університетськими дипломами і ґрунтовною гуманітарно-філологічною підготовкою, чим різнилося від знаменитих старших колег (Е. Хемінґуея, В. Фолкнера, Д. Стейнбека, Р. Колдуелла, Р. Райта та ін.), можливо, не настільки ерудованих, але з багатшим життєвим досвідом. Для Апдайка характерні висока літературна техніка, стильове багатство, пильна увага до психології своїх героїв; об'єкт його зображення — життя інтелігенції, добре знайомого йому «середнього класу».

Дебютував нарисами, віршами, фельетонами в журналі «Нью-Йоркер» (1955—1957) і поетичною збіркою «Дерев'яна курка». Як прозаїк привернув до себе увагу романом «Ярмарок у притулку» («The Poor house Fain», 1959), дія в якому забувається у притулку для людей похилого віку. Його мешканці бунтують проти свого директора, заклопотаного соціальними дослідженнями. Але по-справжньому Апдайк заявив про себе як оригінального майстра романом «Біжи, кролику» («Rabbit, Run», 1960). Історія Кролика була продовжена Апдайком у наступних романах. Таким чином, з-під його пера вийшла тетралогія.

Жваве зацікавлення читачів і критиків викликав і найвідоміший роман Апдайка «Кентавр» («The Centaur», 1963), удостоєний Національної книжкової премії. Своєрідність книги у тому, що реально-побутовий план химерно «співіснує» з міфологічним. Продовжуючи традиції Дж. Джойса, автора «Улісса», а також тенденції до «міфологізації» в сучасній літературі (Г. Гарсія Маркес, М. Фріш та ін.), Апдайк поклав у основу твору античний міф про шляхетного кентавра (напівлюдину-напівконя) Хірона, який, будучи пораненим отруєною стрілою, страждаючи від невиліковної рани, пожертвував подарованим йому безсмертям на користь Прометея.

Черговий після «Кентавра» твір — повість «Ферма» («Оїthe Farm», 1965) — написаний у традиційній манері. Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси стосунків поміж героєм, його другою дружиною та матір'ю героя. Іронічне ставлення до емансипації проглядає зі сторінок роману «Іствікські відьми» («The Witches of Eastwick», 1984), де йдеться про трьох сучасних «відьом» — розлучених жінок із провінційного містечка, які потрапляють в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном; в епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка втікає від чоловіка і вступає в релігійну секту. Натомість головний герой іншого роману «Коли розквітають лілії» («In the Beauty of the Lilies», 1998) — пастор Кларенс Вілмот — захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, втрачає віру в Бога і зрікається сану. Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда і Клавдій»(«Gertrude and Claudius», 2000).

Апдайк — художник плідний і нерівний. Інколи він віддає данину шаблонам «масової» белетристики (роман «Місяць відпустки» — «A Month of Sundays», 1975). Розкривається інтимна тема в романі «Давай поберемося» (1976). Перу Апдайка належать також дилогії («Беч: книга» — «Bech: A book», 1970; «Повернення Беча» — «Bech is Back», 1982; «Беч у бухті» — «Bech et Bay», 1999), герой якої — письменник, який мандрує по США і Східній Європі. Апдайк плідно працює і як новеліст (зб.: «Ті самі двері» — «The Same Door», 1959; «Голубине пір'я» — «Pigeon Feathers», 1962; «Музеї та жінки» — «Museums and Women», 1972; «Проблеми» — «Problems», 1979; «У пошуках свого обличчя» — «Seek My Face», 2002 та ін.); його віршам притаманне жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно-критичні статті.

Українською мовою окремі твори Апдайка переклали О. Сенюк, Ю. Райський, Ф. Соломатін, Ю. Попсуєнко.

Помер 28 січня 2009 року від раку легенів в хосписі неподалік свого дому (шт. Массачусетс).