БІБЛІОТЕКА ОЗ "Шацький ліцей"

.

Прийшов час лягати спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за довгі-довгі вуха. Воно хотіло точно знати, що великий заєць його слухає.

– Знаєш, як я тебе люблю?
– Звичайно, ні, малюк. Звідки мені знати?
– Я люблю тебе – ось як! – і зайченя розкинуло лапКи широко-широко.

Але у великого зайця лапи довші.
– А я тебе – ось як.
«Оце так широко», – подумало зайченя.

– Тоді я люблю тебе – ось як! – і потягнулося вгору щосили.
– І тебе – ось як, – потягнувся за ним великий заєць.
«Ого, як високо, – подумало зайченя. – Мені б так!”

Тут зайченя придумало: перестрибнуло на передні лапи, а задніми вгору по стовбуру!
– Я люблю тебе до самих кінчиків задніх лап!
– І я тебе – до самих кінчиків твоїх лап, – підхопив його великий заєць і підкинув угору.

– Ну, тоді … тоді … Знаєш, як я тебе люблю? … Ось так! – і зайченя почало стрибати, крутитися по галявині.
– А я тебе – ось так, – посміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав вухами до гілок!
«Ось це стрибок! – подумало зайченя. – Якби мені б так уміти! ».

– Я люблю тебе далеко-далеко по цій стежці, як від нас до самої річки!
– А я тебе – як через річку і за оооон-ті пагорби …
«Як же ж далеко», – сонно подумало зайченя. Йому більше нічого не спадало на думку.

Раптом угорі, над кущами, воно побачило велике темне небо. Далі неба нічого не буває!
– Я люблю тебе до самого місяця, – прошепотіло зайченя, і закрило очі.
– Треба ж, як далеко… – Великий заєць поклав його на ліжко з листя.
Сам ліг поруч, поцілував СИНОЧКА на ніч … і прошепотів йому на вухо:
– І я люблю тебе до самого місяця. До самого-самого місяця … і назад.

Джерело: coma.in.ua

.

Жив-був маленький ведмедик Топа. Він дуже любив грати в пісочниці, малювати яскравими фарбами і гуляти разом із мамою. А ще він завжди допомагав по дому - прибирав свої іграшки, мив овочі на суп і підмітав у барлозі. Мама дуже раділа такій допомозі, і завжди хвалила ведмедика. Потім вони разом йшли творити: малювати чудові картини, ліпити з солоного тіста та робити аплікації.

Так, у творчості й веселих турботах, пролітав день. І ось уже сонечко починало сідати за обрій, і на землі з'являлися великі тіні. Ведмедик дуже радів, адже в цей час до нього прилітав добрий казкар. Він сідав на ковдру до Топи, і вони разом летіли в чарівну країну снів.

Ось вони вже піднімаються високо-високо. Десь внизу залишаються галасливі міста і дороги, ліси і поля. А перед ними - величезне нічне небо! Повз пливуть зірочки. Вони тихо шарудять, і, здається, навіть наспівують неголосну пісеньку «Сон-сон, сон-сон».

- Послухай, Топо! Зірочки співають! Значить, ми вже зовсім близько! - посміхається казкар.

- Ура! - радісно відповідає ведмежа. Йому так добре і тепло на м'якій ковдрі. Так і хочеться потягнутися, згорнутися клубочком та задрімати.
Небо смачно пахне ваніллю. Топа з мамою завжди додають ваніль, коли печуть ароматні булочки до чаю. Ням-ням. Які ж вони смачні!

Поруч пропливає хмарка.

- Можна, я її торкнуся? - запитує ведмежа.

- Спробуй. Адже це твоя казка!

Топа торкається хмаринки, і його лапки занурюються в щось м'яке та ніжне. І знову лине чудова музика.

"Баю-бай! Баю-бай! Спи, синочку, засинай!", - звучить у повітрі, і ведмежа закриває очі. Тепер він у країні снів, де його чекають чарівні єдинороги, ведмедики і тигренята, ніжні квіточки і зелені галявини. Польоти на веселці і тихі розмови з місяцем та зірками. Тут все можливо.

Топа дуже любить бувати тут. Адже він знає, що вранці прокинеться свіжий та бадьорий, і знову буде грати та творити. А поки що на нього чекає чарівна подорож. Ура! ... Очки злипаються. Баю-бай…

Ірина ЗАЙЦЕВА