КІТ І АНГЕЛ

- Мир тобі, - ласкаво промовив Ангел, сідаючи поруч з Котом на товсту гілку і струшуючи з неї сніг.

- Привіт, - Кіт розплющив зелене око, ліниво оглянув Ангела та відвернувся.

Ангел прикрив крильми босі ноги і поглянув донизу. Під ними лежало біле подвірʼя, сповнене сміху, вереску, літаючих сні́жок та скрипу кроків.

- Високо ти заліз, - сказав Ангел, оцінюючи відстань до землі.

- Зате сюди навіть сніжка Сашка не долетить.

Ангел розуміюче кивнув і підібрав опущені крила. Помовчали.

- А ти що, за моєю старенькою з'явився? - не повертаючи голови, спитав Кіт.

Голос його був так само ледачий, але Ангел відразу помітив, як навколо нього згустилася біль і тривога.

- Ні, я ні за ким.

- А! - хмарка тривоги поріділа. - Вона щодня говорить, що скоро Ангел її забере, - повважав за потрібне пояснити Кіт. - Напевно, інший прилетить ...

Знову помовчали. Але, мабуть, Кота все ж турбувала присутність Ангела, і він якомога байдуже запитав:

- А ти сюди навіщо?

- Та так, відпочити присів. Хлопчину одного в вашому місті від нього ж самого рятував. Ох, і важка це робота! Тепер додому лечу.

- Так ти, це ... і від хвороби можеш?

- Дивлячись яка хвороба. Але багато чого можу. Хранитель я.

- Так чого ж ти тут розсівся ?! - заревів раптом Кіт. - Нумо пішли!

І він рудим вихором злетів на землю. Ангел тихо приземлився поруч.

Старенька була така худенька, що Ангел не відразу розгледів її посеред білих подушок. Очі бабусі були закриті, а груди ходили ходором, заповнюючи всю кімнату хрипом, свистом і схлипами. Ангел нахилився над нею, поклав на груди білі крила і став щось шепотіти - ласкаво та тихо.

Поки він так стояв, Кіт підкинув у грубку дров, посунув на плиту остиглий чайник і поставив великий кухоль з молоком, сипнув у нього якоїсь трави - готував питво для господині.

Коли Ангел розігнувся, дихання бабусі було рівним і тихим, запалі щоки порожевіли.

- Нехай поспить, - сказав він Коту. - Ослабла вона дуже.

Кіт відвернувся й швиденько витер очі.

Старенька спала, а Кіт з Ангелом пили чай. Кіт постійно підливав у свій чай вершки, а Ангел посміхався, дивлячись на нього.

- Я, напевно, залишуся поки у вас, - сказав він, розмішуючи мед. - Поки Михайлівна не встане.

- А ти звідки знаєш, що вона Михайлівна?

- Я ж Ангел. Я й те знаю, що тебе Чарліком звуть.

- Значить, ніби-то познайомилися, - хмикнув Кіт. - А тебе як величати?

- А у нас імен немає. Просто ангел.

Кіт мовчки підсунув йому вершки й надпив з кухля.

Цокали над столом ходики, тріщали в печі дрова, за вікном посилювався вітер.

- Ось ти питав, навіщо я високо заліз, - посміхнувся раптом Кіт. - Виходить, тебе чекав.

І задумливо додав, прислухаючись до вітру:

- Шкарпетки тобі зв'язати треба. Що ж ти босоніж та по снігу? ..

________

Автор - Людмила Сосніна, малюнок - Володимир Румʼянцев