/Files/images/shtander/Творчість.png


Галерея "Ілюстрації до літературних казок. 5 клас"

/Files/images/lnchki/до емоцій.gif

/Files/images/shtander/foto_uchnv/діана.jpg

ТВІР НА КОНКУРС
“ОбʼЄДНАЙМОСЯ Ж, БРАТИ МОЇ...”

Ніхто нам не збудує держави,
коли ми самі не збудуємо,
і ніхто з нас не зробить націю,
коли ми самі нацією не схочемо бути.

В’ячеслав ЛИПИНСЬКИЙ

Відомо, що кожна людина є індивідумом і має свої погляди на життя, в кожного різний характер і виключно індивідуальна зовнішність. Але все ж наскільки ми різні, настільки і подібні між собою. Наші погляди часто збігаються, характери бувають подібними, а обличчя настільки схожими, що важко іноді відрізнити одне від іншого. Саме за цими ознаками людей об’єднують . І ми, українці, є одна нація.

Досить часто поряд зі словом «нація» можна зустріти слово «народ». Ці поняття іноді ототожнюють, але чи є це правильно? Я вважаю, що народ – це та сила, яка здатна відстояти свою позицію і на яку слід спиратися, орієнтуватися владі. А нація – це лише посіяна зернина, з якої виростає свідомість людини, розуміння, що є правда і що потрібно відстоювати. Недарма здавна народ називають рушійною силою будь-яких змін, реформ.

Нам добре відомі імена будителів національної свідомості, такі як: Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Іван Франко, Іван Дзюба, Володимир Винниченко, Степан Бандера і ще багато інших. Всі вони різні: хтось науковець, дехто людина військова, а ще інший присвятив своє життя мистецтву. Проте своїми думками, діями, вчинками вони прагнули створити сильний народ, могутню націю, яка відродить незалежну українську державу.

Все велике починається з малого. Будь-які зміни в суспільстві можуть розпочатися з ідеї звичайного громадянина, котрий хоче покращити своє життя. Так, у далекому 1648 році видатний гетьман, дипломат, Богдан Хмельницький, зумів показати українцям, що можна жити інакше, краще, розпочавши національно-визвольну боротьбу. Протягом десяти років він боровся за незалежність своєї держави, за гідне життя українського народу, який страждав від утисків польської шляхти. Хоча ця боротьба і зазнала невдачі, і як наслідок українські землі були поділені на Ліво- і Правобережжя, та вона зуміла розбудити національну свідомість українців, які заявили на весь світ, що вони представники України.

Однак, коли поразок більше ніж перемог, людина починає визнавати свою слабкість і безпомічність. Вона опускає руки, проте пошуки кращого життя тривають, і людина вважає, що десь далеко за океанами її чекає краще життя. Так у другій половині ХІХ століття відбулася найбільш масова еміграція українського населення.

На мою думку, в пошуках кращого життя десь народ забув про свою батьківщину, про те, що можна добре жити й у власній державі. Хоча, безумовно, таке життя потрібно створювати самостійно. Ніхто не буде будувати для нас держави, крім нас самих, так же само, як ніхто не зможе зробити з нас непереможний народ, коли ми не пробудимо свою національну свідомість.

Отже, на моє переконання, народ, який бореться за себе, вартий існувати. І ми повинні боротися, відстоювати нові ідеї, котрі покращують наше життя на свої,нашій, землі.

Смоляр Діана, учениця 11 класу

/Files/images/lnchki/до емоцій.gif

/Files/images/shtander/foto_uchnv/Віка.png

ЯК ЛЮДИ НАВЧИЛИСЯ ГОВОРИТИ АБО КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ

Було це давно, коли ще люди не вміли говорити, а спілкувалися жестами. У хатині край лісу жили частини мови й розділові знаки. Так, я розумію вас! Це дивно! Адже яка потреба в розділових знаках, якщо не вмієш читати, писати і навіть говорити! Але вони існували і кожного дня спостерігали за людьми. Коли вечоріло, частини мови з розділовими знаками сідали за круглий стіл і міркували, як навчити людей говорити. Першим озвалось Дієслово:

- Ну що ж, я у мові головне, тому буду керувати. Вносьте свої пропозиції.

- Я думаю, спершу треба нвчити людей говорити про себе, - вигукнув Займенник.

- Ні! Спершу навчимо говорити про навколишній світ, - сказав Іменник.

- Я згідний, - підтримав Прикметник. - Водночас покажемо, який він неймовірний.

- Тю! Хіба це важливо? Головне - арифметика, - запевнив Числівник.

- Не забудьте про нас! - озвалися Прийменник із Сполучником. - Адже без нас ви все одно нічого не варті.

За столом спокійно сиділи розділові знаки й уважно спостерігали за учасниками дискусії. Їм було цікаво: хто ж візьме гору? Знак Оклику не стримався:

- Ви ще побийтеся!

- Як вам не соромно? - вигукнув Знак Питання.

- Припиніть! Ми всі важливі і необхідні в мові, - підсумувала Крапка. - Тільки спільними зусиллями ми навчимо людей говорити.

Аж раптом відчинилися двері і до хатини зайшов чоловік. Частини мови й розділові знаки оторопіли. А чоловік зняв шапку, роззирнувся довкола і ...сказав:

- Ой, як тут гарно!

З того часу люди почали говорити

Вікторія ХАЦЕР, учениця 5-А класу
Казку надруковано в газеті "Шацький край" 7 листопада 2015 року

/Files/images/lnchki/до емоцій.gif

/Files/images/shtander/foto_uchnv/Діана Смоляр.png

ВОЇНОВІ

Питай, коли чогось не знаєш.
Борись, коли ти прагнеш перемоги.
Мовчи, коли усе уже сказали.
Тримайсь за рідну землю до знемоги.

Завжди умій за друзів постояти.
Не дай сміятись ворогові з себе.
Згадай оці слова, будь ласка,
Коли тяжкая мить торкнеться тебе.

Не падай духом, не віддай свободи.
Не дай ворожим кулям тут летіти.
Ти зрозумій - земля ця наша,
І нам на Україні жити!

Ми переможем, будем жити далі,
І покоління будуть пам’ятати
Про ті страшні бої, про ті холодні будні,
Як довелось тобі Вкраїну захищати.

Діана СМОЛЯР, учениця 8 класу
вірш надруковано в газеті "Шацький край" 20 грудня 2014 року

/Files/images/lnchki/до емоцій.gif

/Files/images/shtander/foto_uchnv/Оля Гордій.jpg

Нині Оля студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

.

СОЛДАТАМ

Війна... Для всіх - це
завжди покарання.
В ній виживає той, хто
сильний духом.
Справжній героїзм -
страшне випробування,
лише стійкі не піддаються
мукам.
Зненацька біди на людей
звалились,
й життя звичайне
докорінно змінилось.
Бажання, мрії, плани
не здійснились,
і влада від людей так
стрімко віддалилась.
Наші солдати мужньо
на фронтах стоять,
і люди щиро вірять в їхню
перемогу.
Ми знаємо, закінчиться
війна.
Вертайтеся живими ви
додому!

Оля ГОРДІЙ, учениця 11-А класу
вірш надруковано в газеті "Шацький край" 17 січня 2015 року

.

/Files/images/shtander/foto_uchnv/Оля з бабусею.jpg

РОДИНА - НАЙБІЛЬША ОПОРА ЛЮДИНИ

Хто б що не говорив, та я твердо знаю: немає нічого важливішого за родину. Найрідніші, найближчі люди оточують дитину від самого народження. Вони піклуються про неї, оберігають, допомагають вирости і стати гідною людиною, яка зможе належним чином виховати своїх нащадків. Ніякі проблеми не страшні, якщо вдома тебе чекають люблячі люди. Саме вони завжди готові вислухати, дати пораду, допомогти не лише словом, а й ділом. І коли ми сердимось на близьких через якусь дрібницю, потрібно пам’ятати, що не всім доля дала шанс мати хоча б одне надійне плече.

Родина - це не обов’язково кровні родичі, чимало ситуацій виникає, коли людина почуває себе у колі рідних чужою, але знаходить серед чужих таких же як і вона - духом рідних.

У романі Івана Багряного "Тигролови" чудово показано, як людина може знайти щастя серед чужих. Григорій Многогрішний прийшов у родину Сірків важким шляхом. Сам Бог послав хлопцеві зустріч із людьми, які стали для нього справжньою сім’єю.

Велике щастя, коли родина стає опорою людини. Мені поталанило: я серед таких щасливчиків. Взагалі я можу довіряти всім членам своєї сім’ї, але серед них є одна особлива людина - моя бабуся Оля. Ніхто інший не здатний зрозуміти мене так, як розуміє вона. Змалку і до сьогодні лише з нею я можу бути повністю відвертою, розповісти всю правду, коли щось тривожить моє серце. Бабуся завжди уважно вислухає, дасть пораду, підтримає. Саме своїми вчинками вона не раз доводила, що готова на все заради мене. Бабуся виховала мене, зробила з мене людину і дала основу, на якій я будуватиму власне життя. Це воістину чудова жінка, яка навіки залишиться у моєму серці.

Найголовніші цінності життя - щирість, любов, вірність, доброта, милосердя - формуються у сім’ї, в рідній домівці. Потрібно цінувати родину, адже це найкраще, що ми маємо в житті. Ті, хто ідуть поруч з нами по життєвому шляху та допомагають переступити через усі негаразди, і є нашим щастям та нашим життям.

Ти у великому світі, ти - не дитина, тобі довго прийдеться блукати, але тебе завжди чекає родина й поріг серцю милої хати.

Оля ГОРДІЙ, учениця 11-А класу
Твір було надруковано в газеті "Шацький край" 23 травня 2015 року

Кiлькiсть переглядiв: 330

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.