.png)
.jpg)
Урок-пам'ять
СТЕПАН ШКОВОРОДА
(100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
Мета: Розширити знання учнів про життєвий шлях Степана Шковороди, його участь у боротьбі за незалежність України та з німецько-фашистськими загарбниками, формування партизанського загону, його діяльність в нашому краї та наслідки боротьби.
Розвивати вміння вести пошукову роботу, брати інтерв’ю та працювати з архівами, збирати історико-дослідницький матеріал, презентувати його слухачам.
Виховувати любов до історії рідного краю та історію України, почуття патріотизму, поваги до героїчного минулого односельчан.
Обладнання: портрет Степана Шковороди, вишитий рушник, квіти, український одяг для учнів, підбірка преси і художньої літератури про партизанський рух.
Запрошені гості: ветерани Великої Вітчизняної війни і партизанського руху, вчителі-пошуковці, інші вчителі школи, учні.
Використаний матеріал: спогади очевидців та жителів селища, книга С. І. Бородіна «Гнівний князь Багон».
Оформлення приміщення: в центрі великий портрет Степана Шковороди у вишитому рушнику, під портретом квіти і напис «100 років з дня народження», стіл для запрошених і гостей.
Проведення заходу.
1. Вступне слово
А) Уривок вірша Г. Жешко «Троянди за гратами»;
Сьогодні упав замордований, скутий
І голосу більше його вже не чути,
А завтра ідуть вже тією ж ходою
Сто інших, таких же, готових до бою.
Б) Слова вчителя:
Ми живемо в прекрасному, озерному краю, природа якого чарує і приваблює людей не тільки з України, але й близького та далекого зарубіжжя. Чи тільки природою славиться наш край? Ні, основним його багатством є наші люди, ті які проживають в нашому краї зараз, а особливо ті, які захищали цей край у роки Великої Вітчизняної війни. Про таку людину – героя, того, хто очолив і організував партизанський рух в нашому краї, про Степана Олексійовича Шковороду. Сьогодні виповнюєть 100 років з дня народження Степана Олексійовича і ми вшануємо пам’ять нашого односельчанина.
2. Виступи учнів
А).Вірш про народних месників.
Поліський мій краю!
Озера, ліси…
Ніде не побачиш такої краси.
А села, що з попелу встали, з руїн,
Довіку лишились у серці моїм.
Там трактор гуркоче
І пісня зрина,
Коли над полями вирує весна.
А я все блукаю – питаю землі:
- Чия то могила у нашім селі?
Щороку, лиш води весняні спадуть,
На ній добрі люди вінки покладуть.
Кого тут убито?
Хто смуток приніс?
Скажи мені щиро, зажурений ліс.
Ти, вітре крилатий,
Здіймись і полинь
Над краєм, що зветься Червона Волинь,
Про тих, хто похований тут, розпитай
І спогад-билину про них передай.
Хто першим вступив у нерівний двобій,
Щоб край захищати сплюндрований свій?
Які таємниці, мов юності сон,
Так ревно ховає
тарий Князь Багон?
Під шати зелені він мужніх зібрав,
Вулканом народний тут гнів закипав
І тут народилася пісня сумна…
Назви ж мені, вітре, усі імена!
Шумить, наче скаржиться, ліс навкруги
І хвиля на Прип’яті б’є в береги,
І вітер, вертаючи , стиха гуде –
Сказання про месників славних веде.
Чи зможу із серця добути я слів,
Щоб повістю стала легенда лісів?
Б) Розповідь про життя Степана Олексійовича Шковороди.
Степан Олексійович Шковорода… Ми з радістю говоримо – це наші односельчани. Він був завжди у вирі політичних подій не шкодував свого життя заради людського щастя, знав чого живе і життя його стало частиною історії Шацька.
Народився Степан Олексійович 15 січня 1910 року в сім’ї селянина. Від батька успадкував риси бунтарства, здорового невдоволення важким життям.
Важким було життя сім’ї Шковородів, батько змушений був виїхати за океан. Чотири роки сповнилося Степанові, коли почалась Перша світова війна. Старшого сина Шковородів Якова забрали до війська. У 1915 році, коли лінія фронту наблизилась до Шацька, сім’я Шковородів разом з іншими шачанами вирушила в далеке Поволжя. По дорозі померла мати і коли прибули в Самару маленького Степана віддали у дитбудинок. Восени 1921 року, коли закінчились війна, разом з земляками потяглись до рідної землі і малі Шковороди, а тут уже хазяйнували поляки.
Життя стало ще гіршим, але з фронту повернувся Яків, а з-за океану батько. Степан підріс і став ходити на заробітки. Повертаючись він розповідав, що чув і бачив про боротьбу селян.
В 1925 році в Шацьку діяла легальна організація «Сельсоюз», а в 1927 році її членом став Степан Шковорода. Члени організації вели пропагандистську роботу: розповсюджували листівка, ставили вистави українською мовою, допомагали членам КПЗУ. У 30 роках членом КПЗУ став і Степан. За визвольну боротьбу в 1936 році Шковорода потрапив у тюрму, а у вересні 1939 року він уже повернувся у Шацьк
.
В) Партизанський загін Степана Шковороди.
Після звільнення Шацька від поляків Степан працював в райкомі, а потім головою райспоживспілки. В ніч на 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна і Шковорода разом з частинами Червоної армії відступав до столиці України. Але його, як члена партії, повернули назад для організації партизанського руху. У вересні Степан Шковорода був уже в Шацьку. Партизанський загін вирішили створити на весну 1942 року, а зараз почали вести підготовку. На літо в загоні було вже до 70 чоловік. Партизани вели боротьбу з поліцаями, звільняли молодь, яку вивозили в Німеччину, робили вилазки на залізницю.
Німці, дізнавшись про партизанський загін, постійно переслідували народних месників, завдаючи їм шкоди: загинула розвідниця Ярина Смоляр, зв’язківець Микола Сулим та інші члені загону.
На літо 1943 Шковорода, щоб врятувати людей, вирушив на Білорусію і приєднався до загону Наумова. Влітку під час одного з боїв Степан Шковорода був тяжко поранений і через три дні помер. Там же і поховали його, а друзі поклялись відомстити за свого командира.
Г) Виступ вокальної групи.
Пісні: «Молитва до Бога».
«Я дитина України».
«Червона калина».
«Пісня про Україну».
(Слова і музика Наталії Май).
3. Виступи гостей
(Ветерани війни та учасники партизанського руху, вчителі – дослідники розповідають учням про Степана Шковороду та свій бойовий шлях).
4. Виступ учениці
З того часу минули десятки років. Зелений шацький ліс уже не зберіг слідів партизанської боротьби, заросли партизанські стежки, але в людській пам’яті живе ім’я партизанського ватажка Степана Олексійовича Шковороди. Батьківщина не забула своїх вірних синів і дочок. За мужність і відвагу вони удостоєні високих урядових нагород. Але найбільшою нагородою залишається людська пам’ять, яка назавжди збереже імена героїв.
5.Покладання квітів біля пам’ятної дошки
На завершення урочистості учні школи та ветерани війни вклонилися пам’ятній дошці, встановленій на вулиці імені Степана Шковороди і положили квіти, як знак пам’яті і шани.
.
Додатково:
.jpeg)
Коментарi