ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ ДЛЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

. .

Володимир ФАДЄЄВ, смт Шацьк

ОСІНЬ

Ходить осінь
Поміж сосен,
Лісом ходить,
Пилососить,
Листя із дерев зніма,
Бо прийде скоро зима.

Лад наводить,
Верховодить,
З лісу вимітає птицю,
З поля - збіжжя у крамницю.
Господиня добра та,
Що завчасно підміта.

Володимир ФАДЄЄВ, смт Шацьк

ДІТЯМ ПРО ГРИБИ

Скрип, скрип -
Виліз гриб,
Роздивився навкруги:
- Де тут ходять вороги?
Он лисичка, зайчик ось,
Волохатий суне хтось,
Заховаюсь од біди,
Щоб ніхто не міг знайти

Боровик
До лісу звик.
Знає стежки,
Знає гай,
Заховався -
Пошукай!

Он під кущиком присіла
Парасоль червоно-біла.
То не гриб,
А модна пані
У строкатім сарафані,
Ще й запаска біла є
Усім руку подає.
То поганка, мухомор,
Не берімо до комор,
Недалеко до біди -
Стороною обійди.

- А я - білий боровик,
Щоб мені вклонялись звик,
Бо живу в густому лісі,
Мов горобчик в хатній стрісі.

Володимир ФАДЄЄВ, смт Шацьк

ПОМСТА

Ми вели Джільду на розстріл. За крадіжку. І вона це добре розуміла. Волочилася, зазирала кожному в очі, сподіваючись на помилування, в жалюгідній посмішці підіймала губу. Даремно. Мотузки тримали міцно і крок був твердий. Помста нам туманила зір. Це ж треба? Серед білого дня ця капосна сучка підстерегла єдину вцілілу від німців і різних грабіжників курку, задушила, роздерла і принесла своїм цуценятам. Та ще ж у кого вкрала? У глухої Ганни - найбіднішої тітки в селі.

Завели в яр. Прив’язали. Влізли на берег усією ватагою біля десятка чоловік десяти- чотирнадцятилітніх "солдатів". Наш отаман зачитав вирок від імені справедливості. Із саморобних самопалів, начинених кусочками свинцю із куль, старші зробили два постріли. Собака впала. Стали поспіхом закидати її камінням, кусочками глини, землі.

І тут трапилося страшне. Коли Джільду закидали майже повністю, земля заворушилась і вона встала: присипана землею, закривавлена, люта, вишкіривши зуби. хрипко загарчала і кинулась на нас. Ми сипонули врозтіч. Я біг, не розбираючи дороги і білого світу.

Прибігши додому, не роздягаючись, заліз на піч і накрився ковдрою з головою. Але той клятий пес був уже поруч. Хапав за ногу, за руку. Я відбивався, кричав, кликав на допомогу - даремно. А він виростав у розмірах до вовка, незбагненно мінявся в масті, двоївся, троївся, рискав із кутка в куток і знов несамовито нападав на мене.

В якісь хвилини просвітління я бачив занепокоєну матір, рідних, потім знов страшний, закривавлений, пересипаний землею звір зводився на ноги і з гарчанням кидався на мене. Я боронився, як міг, знемагав.

Скільки часу так тривало, не пам’ятаю, але в один момент я виразно почув голос нині покійної баби Онисі:

- Помста це. Помста Джільди за несправедливий вирок. Вона несла курку своїм діткам, що помирали з голоду. Запам’ятай: люди не можуть судити звірів. У них свої закони. Ти винний.

Я встав, узяв лопату, спустився в ярок, накидав горбика на могилку Джільди, із каміння виклав хрест. Більше я не хворів, але наказ баби Онисі пам’ятаю до сих пір.

Валентина ДЕНИСЮК, смт Шацьк

ЖУРАВЛІ Й ЛЕЛЕКИ

Над нашим рідним краєм
Летять журавлі й лелеки
Про що вони там курличуть?
Що край їм чужий далекий?!

Ой, журавлі й лелеки,
Близькі мої і далекі.
Тяжко вам відлітати,
Землю свою покидати.

Чується крик лелечий
Над лісом. полем і гаєм,
Це пісню свою на згадку
Дарують для рідного краю.

Ви не сумуйте, милі,
Прийде весна і свято,
Будемо зустрічати
Вас біля рідної хати.

Валентина ДЕНИСЮК, смт Шацьк

МАЛА БАТЬКІВЩИНА

Мій край солов’їний
В лісах і долинах,
У вербах плакучих,
В червоних калинах.

Цей рай і роздолля
У Шацькому краї,
Де Світязь прозорий
Гостей зустрічає.

Над Світязем чайка
Літає, кружляє,
У хвилі небесній
Крила купає.

Тут роси - мов перли
У травах шовкових -
Як сонце розбудить
Зорю світанкову.

Співай, рідний краю,
Про землю єдину,
Що зветься так просто -
Мала Батьківщина.

Валентина ДЕНИСЮК, смт Шацьк

ВЕСНЯНА КАЗКА

Синє небо, синє-синє,
Світ весні радіє нині.
Вже прийшла краса весняна,
Сонячна й така жадана.

Заспівало все і всюди,
Цю красу чекали люди,
На душі затишно стало,
Все живе тепла чекало.

Щастя - коли світ яскравий,
Клен зелений, кучерявий,
Трави в лузі, пахне м'ята,
Більш не треба в світі свята.

Пробудилась і русалка,
Лісова красуня мавка,
Розсипає диво-квіти,
Білі, ніжні первоцвіти.

Птахів в небо випускає -
Хай пташина вже співає,
Хай пригорнуть світ крилята,
Бо життя - це вічне свято.

Ожива все й розквітає,
Пісню жайвір добавляє,
Ще й затьохкав соловейко,
Любо стало на серденьку.

А пташина й веселенька,
Їй би щастя лише жменьку,
Лиш би світ повеселити,
Ми ж бо, земле, твої діти.

Бач, як тонко вибирає,
Нібито сопілка грає,
Божий дар - як диво-казка.
Бережіть це все, будь ласка!

ТВОРИ ПИСЬМЕННИКІВ ВОЛИНІ

Анатолій МАХОНЮК

КІТ-РИБАЛКА

Захотілося котові
Юшки з риби на обід.
Ще ізвечора на лови
Спорядився кіт як слід.

Надрібнив Мурко до банки
Акуратно ковбаси,
Молоком залив приманку
Для принади карасів.

Що наживка і що пінка -
Королівська смакота,
Аж густа по вусах слинка
Покотилася в кота.

Як і сонце золотаве
Вмило личко у воді,
Біля голубого ставу
Кіт на березі сидів.

На гачок надів наживку,
Щось над нею пошептав,
Вудкою змахнув і жилку
Спрямував Мурко у став.

Поплавок малий та гордий
Сів на хвилю. З поплавка
Кіт очей своїх не зводить,
Жде Мурко, коли під воду
Той пірне углиб ставка.

Та намарно трудить очі
Кіт Мурко: між карасів
Не знайшлось чомусь охочих
Скуштувати ковбаси.

Через півгодини жилку
Вийняв котик зі ставка,
Обдивився він наживку,
Перевірив поплавка.

- Ой, який я необачний, -
Дорікнув собі Мурко, -
Чом одразу не добачив,
Що прокисло молоко?!

Я вже думав: хтось зурочив
Або інші чудеса.
Є із салом, є молочні,
Тільки несмачною, точно,
Не буває ковбаса.

Я із вечора до банки
Для принади вже сметанки
Замість молока наллю
Та на лови встану зранку -
Карасів таки вловлю!

Олена КРИШТАЛЬСЬКА

ЛІТО

Між полів гуляло літо
у блакитній сорочині.
Перепілчано зігріте
посміхалось кожній днині.

Ген за хмари поскакала
жовтогрива блискавиця.
Там, де літечко ступало,
йде по полю косовиця.

А за нею стелять стерні
обжинкову скатертину,
засвітивши в небі серпик.
кличуть вересня в гостину.

Надія ГУМЕНЮК

КНИГА - НАЙМУДРІШИЙ ДРУГ

Я люблю людей і квіти,
Рибок, звірів і птахів,
Море, сонечком зігріте,
Гори в шапочках снігів.

Я люблю наш ліс чудовий,
Трави в крапельках води,
Липень, лагідно медовий,
Січень в сяйві коляди.

Все на світі хочу знати,
Й ось для цього що роблю
Я люблю книжки читати
Про усе, що так люблю.

Про мандрівки, серцю милі,
Про пригоди козаків,
Про зелених крокодилів,
Про жираф і їжачків.

Про Незнайку й Білосніжку,
Про Телесиків політ.
Розгорну цікаву книжку -
І порину в дивний світ.

Є у мене телевізор,
Є компʼютер. Та дарма -
Друга, кращого за книжку
І мудрішого, нема.

.

Надія ГУМЕНЮК

РІДНЕ СЛОВО

Слово рідне, ти мені - від Бога,
Ти мого народу оберіг,
Стежечка ранкова від порога
До далеких і близьких доріг,

Ниточка шовкова веселкова,
Пращуром передана мені,
Щоб хрещато вишивати мову,
Як узор на білім полотні.

Під сузірʼям тихої калини,
Де ключі збирають журавлі,
В слові ріднім - голос України,
Чебрецеві пахощі землі.

Поки пісня мамина лунає,
Поки сходять мальви й спориші,
Рідне слово сонцем осяває
Всесвіт української душі.

Йосип СТРУЦЮК

ЗАПОРІЗЬКИЙ КОЗАК

Що би хто не звелів,
що би хто не казав,
я сьогодні таки
запорізький козак.

Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий –
українські шляхи
в Січ мене завели.

В мене коник баский,
в мене шабля – лиха.
Ворог схоче прийти –
бережеться нехай!

В мене спис – до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я із славних отих
кошового Сірка.

Що для мене орда?
Що для мене москаль?
Од козацьких атак
хто, скажіть, не тікав?

У вогні не горів,
у воді не тонув,
Я здолав у борні
смерть свою не одну.

Сивий степ – з-під копит,
а з-під весел – моря.
Над моїм знаменом –
Мономаха зоря.

В когось є далина
і своя сторона,
а для мене лишень
Україна одна.